У контексті розвитку європейської художньої освіти Україна лише у другій половині XIX століття увійшла до списку країн, здатних готувати молодих спеціалістів у галузі образотворчого мистецтва, які становлять гідну конкуренцію серед абітурієнтів у найкращих мистецьких академіях Європи.
Першим художнім закладом в Україні була Одеська художня школа малювання, яка згодом утвердилася у статусі художнього училища. Газета «Одеський вісник» від 29 травня 1865 р., №14 свідчить про те, що 30 травня (за ст. ст.) 1865 року відкривається школа малювання та запрошує на супутню цьому заходу виставку «Предметів витончених мистецтв». Повідомлялося також, що на цьому заході можна буде придбати програму школи та каталог виставки. Характерно, що школа не була приватним навчальним закладом – вона була відкрита Товариством Витончених Мистецтв при заступництві відомих у місті осіб: С. Воронцова, генерал-губернатора П. Коцебу, міського голови М. Новосільського, князів Гагаріних, Манук-Бей, графів Толстих, італійського генерального консула Кастилія, видатних архітекторів Ф. Боффо, Л. Оттона, Ф. Гонсіоровського та багатьох інших. Список вражає кількістю бажаючих допомогти такому благородному почину та становим різноманіттям.
Довгий час школа існувала виключно на добровільні пожертвування і не мала постійної адреси. Важко було в таких умовах вирішувати питання матеріального та навчально-методичного характеру. На довгі 30 років ці проблеми стали турботою віце-президента Товариства Художніх Мистецтв Франца Йосиповича Моранді. Італієць за походженням, архітектор Одеської Міської Управи, громадський діяч, він знаходив час і сили для облаштування малювальної школи: дбав про забезпечення педагогічними кадрами, книгами, наочними посібниками. Відомо, що перші гіпсові зліпки, малюнки, гравюри та манекени були виписані з Міланської Академії мистецтв, з якою він мав тісні контакти.
Непросто доводилося першим педагогам: Ф. Мальману, Р. Хойніцькому, Петру та Цезарю Боні, О. Нейману, М. Паламаренко, М. Крушинському, І. Мігурському та ін. – вони працювали безкоштовно. Ці люди були серед найактивніших ініціаторів створення школи. Першим директором став Ф. Мальман, він написав навчальну програму школи. У 1869 році на запрошення Ф. Й. Моранді до Одеси приїхав Луїджі Домінікович Іоріні, випускник Міланської Академії мистецтв. Він залишився в Одесі, жив і викладав малюнок та скульптуру до самої смерті у 1911 році. У цьому ж році було засновано з ініціативи Б. Едуардса премію імені Л. Іоріні. З роками програма вдосконалювалася, збагачувалась новими предметами, збільшувалася кількість бажаючих відвідувати школу. Доводилося підшукувати найбільш відповідні приміщення, але все гостріше ставало питання про надання школі свого приміщення.
18 травня 1876 року міська Дума розглянула питання про надання школі в центрі Одеси місця для будівництва будівлі школи та ухвалила: надати місце та будинок на Преображенській вулиці, де містилася лікарська управа. Але за умови, що передача місця відбудеться тоді, коли товариство Витончених Мистецтв (піклуванням якого була відкрита школа) матиме достатню суму для будівництва будівлі школи. Звичайно, субсидій та внесків не вистачало, тоді за почином С. Воронцова у 1879 році була відкрита між членами Товариства любителів витончених мистецтв підписка для складання необхідного капіталу. Було навіть створено Жіночий комітет “За вишукуванням коштів…”, куди увійшли найвідоміші персони вищого суспільства Одеси. Однак пожертвування надходили і від інших громадян Одеси, найпростішого походження, які співчували великому починанню. Коли сума досягла 22 тис. рублів, “завдяки освіченій участі” міського голови Г. Маразлі, місце на вулиці Преображенській було передано Суспільству Витончених Мистецтв. А 22 травня 1883 року з благословення єпископа єлисаветградського Неофіта було покладено перший камінь майбутньої будівлі художньої школи. У 1885 році школа вже перейшла до власного приміщення. Ось так зусиллями одеситів різних рангів та соціального походження була побудована в Одесі школа малювання, якій у майбутньому судилося стати знаменитою “Греківкою”. Вже на момент будівництва школа випустила таких знаменитих у майбутньому художників як Ф. Рубо, К. Костанді, Ю. Дмитренко, П. Леруа, А. Красовський, Б. Едуардс. Тут тепер приймали таких відомих гостей, як І. Айвазовський, І. Рєпін, М. Врубель, В. Верещагін. У стінах цієї школи здобули першу художню освіту П. Піскарьов, Л. Пастернак, І. Бродський, П. Волокидін, О. Шовкуненко, Н. Альтман, М. Греков, Д. Бурлюк, — їхні імена назавжди вписані в історію світового образотворчого мистецтва.
Малювальна школа мала унікальну бібліотеку, яка створювалася з моменту виникнення школи. У її формуванні брали участь одесити та Імператорська Академія Мистецтв. Це був безоплатний дар осіб та різних установ, які щиро співчували розвитку художньої освіти в Одесі. Сформувався згодом бібліотечний, натюрмортний, гіпсовий та методичний фонди.
З 1877 року було запроваджено загальноосвітні предмети, щоб учні, успішно закінчили школу, мали змогу без вступних іспитів продовжити навчання у Академії мистецтв.
У 1899 році було затверджено Статут Одеського художнього училища та його штат. З цього моменту викладацькому персоналу було надано права державних службовців, а учням, які успішно закінчили училище, надавалося право на звання вчителя малювання у середніх навчальних закладах. Такий стрімкий та успішний розвиток школи вимагав збільшення площ, це питання з кожним роком ставало все гострішим.
У 1908 році був оголошений конкурс проектів на прибудову до існуючої будівлі флігеля, в якій розмістилися б спеціальні класи для малювання і скульптури. Конкурс виграв колишній випускник училища Я. Пономаренко у співавторстві із П. Клейном. Будівля була збудована за рік: 1909-1910, у ній і досі займаються студенти. Серед мистецьких закладів України – це найкращі навчальні майстерні, побудовані з урахуванням специфіки роботи, які відповідають світовим стандартам та санітарно-гігієнічним нормам закладів такого типу.
1917 рік – час великих змін, що захлеснули всю країну. Не залишилося осторонь і Одеське художнє училище. 16 травня 1917 року в його приміщенні відбулася Рада, на якій велися бурхливі обговорення та розглядалися різні проекти. Суспільство Незалежних Художників, наприклад, пропонувало виключити із програми загальноосвітні предмети та малювання гіпсів. Понад 10 засідань пройшло у вищезгаданому році, і лише у листопаді 1917 року училище було реорганізовано до Вищого художнього училища.
У 1918 році ще тривав процес удосконалення програм, у розгляді яких брали участь Товариство Незалежних художників, Рада пластичних мистецтв, Товариство архітекторів та ін. Нові навчальні плани та програми залишилися на принципових позиціях старої академічної школи. Компроміс полягав у створенні Вільної Академії Мистецтв (1923 року припинила своє існування).
У 1924 році училище стає великим художнім комбінатом з розвиненою виробничою системою навчання та перейменовується в Політехнікум образотворчих мистецтв, який готував майстрів широкого профілю: художників-монументалістів, поліграфістів, станковістів.
У 1928 році у навчальний план було включено проведення студентської практики на виробництвах. Працювали, крім станкових, майстерні театрально-декораційного та монументального фрескового живопису, власна друкарня. Цього ж року відкривається керамічне відділення, яке, окрім навчального процесу, займається лабораторними дослідженнями одеських глин, організовує експедиції зі збирання народних орнаментів півдня України.
У 1930 році Одеський Політехнікум образотворчих мистецтв був перейменований на Художній інститут, але у 1934-му – Одеський художній інститут знову стає училищем. Істотно скорочується кількість відділень, залишаються лише скульптура, живопис та кераміка. До кінця 30-х йдуть з училища багато викладачів та провідних фахівців.
Під час Другої світової війни Училище продовжувало працювати у статусі Академії. На щастя, під час війни будівля училища залишилася цілою. А ось педагогічний склад порідшав. Не повернувся з фронту викладач скульптури П. Мітковіцер, заарештований Б. Варнеке (помер у катівнях НКВС у 1944 році). Але життя тривало, приходили нові фахівці і перед ними стояли вже нові завдання, які суворо відповідали ідеологічним вимогам держави, але це анітрохи не вплинуло на рівень підготовки. Високим професіоналізмом відрізнялася робота педагогів повоєнного часу: Л. Мучника, М. Муцельмахера, М. Павлюка, Д. Фруміної, В. Токарєва, А. Чубіна та ін. У 50-ті роки ще працював М. Жук, приходять Г. Крижевський, М. Тодоров, Ф. Фальчук, О. Ацманчук.
На початку 1960-х з’являється тенденція до залучення творчих сил у галузь промисловості та соціального побуту, відкриваються кафедри “художнього конструювання”. Одеське училище не залишається осторонь цих процесів. Вже 1966 року відкривається відділення “художнє оформлення”, яке і сьогодні успішно працює.
На честь 100-річчя від дня заснування училища у 1965 році закладу присвоєно ім’я відомого баталіста, колишнього учня Одеського художнього училища – М. Б. Грекова. Програма святкування ювілею зазначає, що 30 квітня 1965 року в училищі урочисто відкривається музей найкращих академічних робіт учнів з малюнку, живопису, скульптури, кераміки (понад 800 робіт). З того часу музей не припиняв своєї діяльності і не змінював місця розташування, хоча експозиція зазнала значних змін. Історія музейних зібрань в училищі бере свій початок з моменту створення малювальної школи – вона багата на події, але скупа документальними свідченнями. Зі спогадів сучасників та вкрай нечисленних документів відомо, що музейні колекції до 1965 року в училищі існували. Створювалися вони з навчально-методичною метою та спочатку складалися з творів та експонатів художньо-історичної значущості. Сучасна колекція складається з робіт учнів різних років. Це малюнок, живопис, скульптура, кераміка.
У 1997 році Кабінет Міністрів України видає ухвалу “Про вдосконалення вищих професійно-технічних навчальних закладів”. В результаті в Одесі ліквідується шість навчальних закладів, що належать сфері культури, та створюються нові. Не уникло цієї долі й художнє училище. На базі колишнього ВДХУ ім. М.Б. Грекова створюється Одеське художньо-театральне училище ім. М.Б. Грекова, у якому представлені відділення: художньо-педагогічне, театрально-художнє, народно-мистецької творчості. У 1997 році Одеське художнє училище перетворено на художньо-педагогічне відділення, але воно зберегло традиційну, історично сформовану, академічну програму та методику навчання, яка є найбільш оптимальною для початківців освоювати ази образотворчого мистецтва. Реалістична школа довела за більш ніж 100 років існування правильність обраної методики. Адже не всі ставали реалістами, виходячи зі стін цієї школи, але в основі творчості кожного лежала міцна школа малюнку та тверді навички вибраного ремесла.
21 листопада 2007 року Одеському художньому училищу ім. М. Б. Грекова повернуто самостійність і колишній статус.
Сьогодні ОХФК ім. М. Б. Грекова (статус коледжу училище набуло у 2018 році) – відомий в Україні та за її межами унікальний навчальний заклад із висококваліфікованими викладачами, 22 з яких – члени Національної Спілки художників України, серед них є заслужені художники. Їхня творчість відома не лише в Україні, а й за кордоном. 37 із 62 викладачів мають вищу категорію, деякі – ступінь кандидата наук. ОХФК ім. М. Б. Грекова готує молодих спеціалістів з базовою вищою освітою за спеціальністю образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво та 4 спеціалізаціям: живопис, скульптора, художнє оформлення, художнє декорування середовища.
З 2008 року згідно з програмами Міністерства науки та освіти України художнє училище перейшло на 4-річний курс навчання. ОХФК ім. М. Б. Грекова є основним постачальником кадрів до Академії мистецтв України. Випускники працюють у художніх та загальноосвітніх школах, а також у центрах позашкільної роботи.
Випускники освітньо-професійної програми «Живопис» мають усі можливості стати успішними митцями не лише в Україні, а й за її межами. Академічна освіта є могутньою базою для подальшої творчої роботи. У багатьох зарубіжних країнах, у тому числі і європейських, академічна школа втрачена, тому безперервна традиція одеської школи живопису є особливо цінною в сучасних умовах і наші фахівці завжди затребувані. У процесі навчання учні опановують майстерністю та технологією живопису, починаючи з постановок найпростіших натюрмортів, роботи з натурою і закінчуючи створенням складних багатофігурних композицій.
Випускники освітньо-професійної програми «Художнє оформлення» (художники-дизайнери) отримують знання основ архітектури, макетування, створення дизайн-проектів інтер’єру, і оскільки до програми навчання включено живопис, малюнок, композиція, історія мистецтв, це сприяє розвитку художнього смаку і дає їм творчу свободу. Спеціальність оформлювача широка, тому до програми також включені такі предмети, як комп’ютерна та книжкова графіка, рекламна графіка.
Освітньо-професійна програма «Скульптура» потрібна і актуальна в сучасних умовах. Сьогодні знову входять у моду ліпнина, паркова скульптура, у зв’язку з цим особливу увагу приділяють технології матеріалів та технології виготовлення. Випускники цього відділення можуть не тільки виконати будь-який проект за готовим ескізом, вони здатні вирішити складне творче завдання – створення пам’ятника або тематичної композиції.
Без керамічних, фарфорових, скляних художніх виробів не мислимо жодного сучасного інтер’єру, тому освітньо-професійна програма «Художнє декорування середовища» така важлива сьогодні. Випускники цього відділення, виходячи на дипломний проект, можуть виконати у матеріалі сервіз або велику декоративну композицію, батик та художній розпис скла.